Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Переживаючи важкі хвилини страждань і смерти Спасителя
світу, ми з вами водночас відчували присутність біля Голгофи
Його постійних опонентів - книжників і фарисеїв. Вони не
тільки пильнували за кожним кроком Учителя з Назарету, стежачи,
чи не порушить Він приписів Закону, чи не вступить у суперечку
з усним переданням. Книжники й фарисеї оскаржують Ісуса
перед Пилатом, намовляють народ вимагати Його страти, а
в останні миті земного життя лиховісно спостерігають, як
помирає Той, Хто явив Себе очікуваним Месією. Навіть після
смерти Христа вони не заспокоюються у своїй ненависті.
Первосвященики й фарисеї знов приходить до Пилата, домагаючись:
"Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні
Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові:
Він із мертвих воскрес!" (Мт. 27:64). Біля печери
неподалік від Голгофи стає сторожа, отвір гробу зачиняється
каменем, а на камінь кладеться печать.
Нас дивує й жахає ця ненависть. Ми не можемо збагнути: як
могли освічені в Старому Завіті люди не помітити очевидного
здійснення давніх пророцтв? На що вони сподівалися, ховаючись
від реальности воплочення Божого Слова в людському тілі?
Невже камінь біля гробу й печать синедріону здавалися їм
достатньою перешкодою для Месії?
Змертвіла від страху сторожа, коли побачила осяйного ангела,
що присів на легко відваленому від гробу камені. "Нема
Його тут, бо воскрес, як сказав" (Мт. 28:6), -
чують захоплені мироносиці. Моторошна печера смерти перетворюється
на джерело нетління. І ось уже всі ми радісно співаємо до
Воскреслого: "Учора поховано мене з Тобою, Христе,
сьогоднi встаю, коли Ти воскрес" (тропар 3-ої пісні
пасхального канону).
Скільки книжників і фарисеїв жадало покласти важкі камені
й непорушні печаті на наші серця! Нашу свідомість хотіли
ув'язнити між слизькими стінами печер, сповнених отруйними
випарами атеїстичних міфів. Християнам пропонували сховатися
у свій внутрішній світ, відмовитися свідчити Євангеліє перед
людством. Церкву воліли перетворити на просяклу нафталіном
скриню для зберігання музейних раритетів. Печатями на брами
храмів клалися і кладуться дискримінаційні для християн
закони. До церковних дверей важкими каменями прикочували
брили царського синоду, сталінської ради в справах релігій,
новітнього державного комітету України в справах релігій,
щоб їхній тягар не дозволив жодному світлому променеві щирої
євангельської віри пробитися в пітьму бюрократичних кабінетів,
де завжди так боялися Христа - Сонця правди. Церкву змушували
мовчати або повторювати облудні слова сильних світу цього,
захищати й виправдовувати світську владу. Та знов і знов
лунав ангельський голос - "Нема Його тут, бо воскрес,
як сказав". І світло Христового воскресіння яскравим
сяйвом вривалося в потьмянілі будні.
Наш особистий внутрішній світ також може перетворитися на
печеру, де за важким каменем ховається від довколишнього
світу наше серце, безсмертна душа, носій Божого образу й
подоби. Недарма говорять: "мати камінь на душі".
Ми кладемо на душу кам'яний тягар, коли остерігаємося жити
за покликом сумління, коли приховуємо правду, коли баримося
з каяттям за вчинені провини. Ми тоді уподібнюємося до книжників
і фарисеїв, які наївно припускали, що за каменем і печаткою
можна буде сховатися від всепроникного світла воскреслого
Христа.
І в цьому сенсі воскресіння є викликом для всіх нас. Для
нових пилатів, що потурають злочинцям, ховаючись від власної
відповідальности за кривду, заподіювану ближньому. Для фарисеїв,
котрі зовнішніми знаками побожности маскують зневагу до
Христового Євангелія. Для підприємців, нездатних відчути
відповідальність за державу і свій народ. Для політиків,
полонених амбітним прагненням прорватися до влади, не гребуючи
жодними засобами стосовно конкурентів. Для того, хто вбивством
ненароджених дітей прагне захистити свій примарний спокій
і добробут від вимогливої присутности малюків.
Світлий день Христового воскресіння розвіює ілюзорну владу
темряви. І наші серця рвуться з-під кам'яного полону гріха
до вічної свободи в Христі, до вічного життя в гармонійному
єднанні зі світлоносним джерелом правди. Довірмося ж цьому
покликові свободи. Не ховаймо свого світлого єства за штучними
запонами, покладеними на наші душі князем темряви. Словами
великодньої молитви, радісною посмішкою, відкритою душею
зустрічаймо воскреслого Спасителя, щоб назавжди лишитися
з Ним, у Його сонцесяйному Царстві правди й любови, в оточенні
ближніх - тих, хто може і має стати в нашому житті променями
Христової присутности в світі.
"Очистьмо почуття i побачимо Христа, неприступним
свiтлом воскресіння осяяного, i як Вiн мовить: "Радуйтесь",
ясно почуємо, пiсню перемоги спiваючи" (тропар
1-ої пісні пасхального канону):
- Христос воскрес!
- Воістину воскрес!
† ІГОР
архиєпископ Харківський і Полтавський
Пасха Христова р.Б.2005
