Дорогі Брати і Сестри!

Дуже часто в християнській літературі ми зустрічаємо вислови на кшталт "духовний зір" або "очі серця". В ранковій молитві кожен із нас просить Бога, аби Він "просвітив мої очі духовні". Добре відомі випадки, коли праведні люди відчувають недоступні для нашого фізичного зору речі й події інакше, без допомоги органів відчуттів, часто уявляючи їх своїм духовним єством так виразно, ніби вони знаходяться просто перед очима в сяйві сонця. Коли ми називаємо в церковних співах Господа Ісуса Христа "Сонцем" або навіть "Сонцем правди", то маємо на увазі і Його великий дар для нас, християн, - відкривати перед нашим зором правдивий, тобто справжній, образ довколишнього світу.

Самовпевнена людина може обуритися: як так, хіба я бачу несправжній світ? В тому то й річ, що наші звичайні очі здатні сприйняти лише частину довколишньої дійсности. Кожен, хто служив у війську, може пригадати прилади нічного бачення, які раптом знімали таку, здавалося б, нездоланну перешкоду для нашого зору, як темрява. Звичайний бінокль або підзорна труба продовжують намі зорові можливості на кількасот метрів або й кілька кілометрів. Лише через мікроскоп ми можемо побачити деяких маленьких істот або переконатися в атомно-молекулярній структурі матерії. Елементарна фізика пояснює, що для людських очей доступна лише відносно невелика частина променів, які й творять видимий образ світу…

Загадки променів, хвиль, енерґій, схованих від наших чуттів, давно стали поживою для різного роду шукачів езотеричних, тобто прихованих, закритих, знань. Торкнувшись таємничого, невидимого світу, вони люблять проголошувати, що відкрили нову релігію, виявили невідому форму присутності Бога, яка спростовує дотеперішні уявлення про Нього... Та навіть коли не йдеться про звичайних шарлатанів, відкривачі таємничих енерґій лише виявляють нову грань створеного Богом матеріяльного світу, частиною якого є ми з вами. Світ невидимий, нематеріяльний, духовний, той світ, який у мові Біблії називається "Небом", в принципі неприступний для нашого зору, слуху чи інших тілесних відчуттів. Адже самі ці відчуття дані нам Творцем для перебування на землі й розраховані на земне середовище. Однак кожен із нас має ту таємничу частину людського єства, яку Біблія називає "душею", і чуття якої духовна література окреслює словом "серце". Місія Христа як Спасителя світу, "Сонця правди", полягала також і в тому, аби відкрити людині цей її прихований потенціял, навчити усвідомлювати своє духовне єство й вірити його чуттям - вірити "серцю".

Апостол Лука, чию розповідь про Господнє Переображення ми чули на утрені, додає до щойно прослуханого уривку з євангелія від Матея одну дуже істотну деталь: "І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча" (Лк. 9:29). Отже, проникнення апостолів у закритий для їхнього людського зору простір стався не тільки в піднесеній самоті гірської вершини, але й під час Ісусової молитви, коли духовне єство Спасителя світу частково відкрилося Його учням. Тоді Петр, Яків і Йоан не просто відчули, а фізично побачили незвичайне сяйво, яке відобразило стан єднання Сина з Отцем. Тиша, самотність, присутність на молитві Учителя, цілковита довіра Христові, що вихлюпнулася в такому спонтанному вигукові Симона-Петра: "Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі" (Мт. 17:4) - ось які обставини дозволили відкритися "духовним очам" апостолів.

Чи згадали тоді апостоли описане в книзі Вихід повернення Мойсея з Синайської гори після одержання Закону? "..Сходив Мойсей з гори Сінай, а обидві таблиці свідоцтва в Мойсеєвій руці при сході його з гори, що Мойсей не знав, що лице його стало променіти, бо Бог говорив з ним" (Вих. 34:29). Не Божий Син, а звичайна людина, Мойсей, завдяки своїй довірливій і покірній відкритості до Господнього слова зумів був тоді, на Синаї, прийняти й передати народові сяйво Божої присутности. Може, тому у видінні на горі Преображення Мойсей опиняється поряд із світлосяйним Ісусом. А з ними разом - Ілля, інший богонатхненний пророк, палка молитва якого дозволила йому відчути радісну присутність Господа - "по огні тихий лагідний голос" (3 Цар. 19:12). До речі, дехто з дослідників Євангелія вважає, що події Переображення сталися на старозавітнє свято Кучок, Суккот, коли згадувалися вихід з Єгипту, мандри в пустелі й дарування Закону на горі Синай.

Немає людини, що не відчувала б жалю й тривоги через обмеженість свого фізичного зору. Кожен із нас прагне бачити довколишній світ точніше й виразніше. Переживання неповноти уявлень про світ може стати справжньою драмою окремої особи й цілої цивілізації, може штовхати до небезпечних експериментів. Так трапилося з культурою південно-східної Азії, де розчарування в пошуках правдивого образу світу виявилося в релігії безвиході, буддизмі, з пропаґованим нею культом небуття - нірвани. Так відбувається з техногенною цивілізацією сучасного Заходу, яка нехтує світом поза межами експериментального знання. Так буває і з нами, коли ми блукаємо в темряві власних забобонів і упереджень, вперто намагаючись створити образ світу, центром якого були б ми самі.

Ми можемо пізнавати світ, ніби темне помешкання вночі, навпомацки, з острахом просуваючись уздовж його стін. А можемо просто ввімкнути світло - і осяяне його променями помешкання вмить дасть нам відчути себе огорненими хатнім затишком. Наша щира молитва, наше звернення до Христа - Сонця правди - саме і є тим світлом, яке здатне подолати фізичну межу пізнання, звільнити нас від тягарів темряви, розплющити наші духовні очі й дати відчути себе частинкою переображеного спасительною присутністю Христа світу. Може, і нам тоді схочеться в захопленні вигукнути, як апостолові Петрові: "Господи, добре бути нам тут!".

Амінь.