Дорогі Брати і Сестри!

Кілька разів на рік Церква дає нам нагоду духовно співпережити з Господом нашим Ісусом Христом центральні миті Його земного служіння - неосяжну для нашої свідомості жертву, принесену на Голгофі задля відкуплення людських провин. Про цю жертву нагадують нам хрест, винесений на утрені для загального поклоніння, червоні облачення священиків, літургійні співи, євангельське читання.

Колись цього дня в Константинополі виносили для загального поклоніння переховувану в царській скарбниці велику християнську святиню - Чесне дерево Животворчого Хреста Господнього, яке протягом Успенського посту лишалося відкритим для поклоніння й проносилося на початку процесій вулицями міста. Звідси й назва свята: "Винесення дерева Чесного і Животворчого Хреста". Оскільки в Константинополі було заведено щомісяця першого числа відправляти урочисте освячення води на джерелах, це додало святкового піднесення сьогоднішньому святу. Коли ж згадати, що нині починається Успенський піст, відзначається спомин чудовної перемоги візантійського царя Мануїла над мусульманами та вшановується пам'ять давніх єврейських мучеників Макавеїв, стає зрозумілою незвичайна насиченість 1 серпня в східному богослужбовому календарі. До того ж, в Українській Церкві в ХХ ст. закорінилася традиція саме сьогодні молитовно згадувати хрещення Руси 988 р.

Так, ця літургійна дата духовно насичена, але водночас і дуже цілісна. Згадуючи події староєврейської та візантійської історії, переживаючи євангельську розповідь про страждання Спасителя, ми повсякчас зосереджуємося на одній і тій самій проблемі свого життя: нашому відношенні до Христової жертви. Чи готові ми її прийняти гідно, мужньо - по-євангельському, взяти свій хрест і йти за Христом? У цій перспективі і освячення води та зілля, і початок Успенського посту сприймаються як дбайлива допомога Церкви в зміцненні наших сил для творення власної жертви. Коли Церква передає нам благословення через освячені рослини й воду, коли вона пропонує нам випробувати себе двотижневим добровільним утриманням від розваг і скоромної їжі, це передбачає справді важливу мету її допомоги. І такою метою є вирватися поза межі вельми популярного нині життєвого праґматизму, позбутися шкідливих і небезпечних комплексів меншовартости, піднестися до особистої участи в повсякденному подвизі служіння Богові й своєму ближньому.

Суспіьство споживання, де плекається культ популярности й успіху, ставить під сумнів можливість звичайної, пересічної людини, не обдарованої ані високою посадою, ні багатством, ні красою, ні особливим художнім або спортивним талантом, істотно впливати на довколишнє життя. Недалекоглядний світ уподібнюється до дитячої гри, яка настільки захопила її учасників, що вони цілком увійшли в обрані ролі. Доросла людина, не бажаючи руйнувати захоплену гру дітей, пильнує їхню безпеку, стежить, аби діти вчасно поїли й не скалічили себе в імітації битв, які можуть перерости в справжню бійку. Цю роль дорослої людини, вільної від ілюзорних змагань, має нині відігравати християнин. Його головним покликанням є провадити чесне життя згідно заповідей, гідне бути взірцем для тих, хто потрапив у полон ілюзій і готовий вирватися з нього.

Є таке не вельми популярне нині слово: "нон-конформізм". По-українському ще можна б сказати: "непристосовництво". Цим словом позначають тверду життєву позицію, вірність своїм поглядам за будь-яких обставин, відвертість у сповіданні віри, навіть коли це небезпечно для життя. Зразком такої безкомпромісної твердости в вірі є вшановувані нині семеро братів Макавеїв, їхня мати Соломонія та вчитель Єлеазар. Вони загинули за 166 р. до народження Спасителя Ісуса Христа, відмовляючись коритися наказам сирійського правителя Антіоха IV Епіфана, який намагався викорінити в Палестині Мойсеєву релігію та запровадити поганство. Загиблі мученики могли врятуватися, як врятувалася від переслідувань більшість їхніх сучасників-євреїв. Для цього досить було вдати покору цареві, про людські очі спожити забороненого законом м'яса. Єлеазарові навіть пропонували прилюдно з'їсти шматок звичайного, дозволеного м'яса під виглядом ідоложертовного. І що ж відповідає дев'яносторічний вчитель Закону? "Не є гідним у нашому віці лицемірити… Тому тепер, мужньо відлучившись від життя, покажуся гідним старості, а молодим оставлю вірний приклад, щоб хоробро і вірно за чесні і святі закони вмерти" (2 Мак. 6:24, 27, 28).

Саме мученицька смерть Макавеїв і стала вирішальним поштовхом до повстання юдеїв проти гнобителів. Приклад непристосовництва, нонконформізму надихнув лідера визвольної боротьби - Юду, названого Макавеєм, - і він зумів звільнити батьківщину від брутальних завойовників, відновити храмові богослужіння в Єрусалимі й самостійне державне життя Юдеї. Таким чином, загибель Макавеїв за віру стала прологом до перемоги справедливости.

Господь не вимагає від нас нині кривавої жертви. Але Його приклад, Його спасительна смерть закликають нас до мужности й послідовности в сповіданні віри. Героїзм повсякденного життя християнина полягає в його вмінні говорити "Ні" підступним звабам цього світу, відвертим або прихованим ідолам. "Не є гідним в нашому віці лицемірити", - маємо повторити й ми з праведним Єлеазаром, коли людська слабкість штовхає нас до підігравання кримінальному бізнесові, політичним шахраям, штучним зіркам, розпалюваним вигадливими менеджерами на спортивному або мистецькому обрії. Доземно вклоняючись нині Чесному й Животворчому Хресту, ми сповідаємо свою готовність обрати його за дороговказ у простуванні твердим шляхом Господньої правди попри грузькі баговиння підступних ігор хворого на споживацький синдром суспільства. "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо".

Амінь.