Дорогі Брати і Сестри!

"Звершилось!" Останнє слово Спасителя на хресті лунає, ніби підсумок усієї Його будівничої праці. Не тільки праці останніх трьох років, сповнених подорожей Галилеєю, прощ до Єрусалиму, зустрічей з натовпами й повсякденного формування учнів. Ми ніби повертаємося до величних днів творення світу з нічого, творення Словом - через Передвічне Слово, що, втілившись від Святого Духа й Марії Діви, стане Ісусом з Назарету. Повертаємося до трагічного прощання з раєм праматері Єви, яка чує про свого нащадка обнадійливе: її, Євине, насіння зітре голову змієві (Бут. 3:15). А ще минулої неділі в церкві ми чули спогад про мідяного змія, виготовленого Мойсеєм у пустелі: "І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!" (Чис. 21:9). Помираючи на хресті, Спаситель виконує Своє призначення. Він стирає голову пекельному змієві й дає знак, здатний зціляти людину, вражену цим змієм, від жахливої смерти. Помираючи, Він спасає нас усіх.

Загадка хреста ніколи не буде розв'язана нами до кінця. Підвладні інстинктам самозбереження й інтуїтивному страхові смерти, полонені рекламою життя, повного радощів і задоволень, ми найчастіше виявляємося неспроможними збагнути містичний сенс хреста як ключа до Небесного Царства. Вчинок Ісуса Христа, що добровільно йде на страждання та смерть задля відкуплення людського роду з-під влади гріха, нас швидше лякає й приголомшує, ніж захоплює. Недарма завжди знаходилися секти, готові заперечити спасительну місію Розіп'ятого, втекти від хреста, забути його, знищити сам знак хресного дерева.

Може, й рівноапостольна цариця Єлена зазнала на собі сум'яття людських думок. Адже жила вона під час запеклих суперечок, у яких попередники сучасних єговістів, аріяни, намагалися заперечити Богосинівство Ісуса Христа, а отже й поставити під сумнів відкупительне значення Його страждань і розп'яття. Візантійська імператриця вирушає в прощу на Святу Землю вже наступного року по першому Вселенському соборі в Нікеї, 326 року, щоб самій пережити зустріч із Голгофою, пройти шляхами Христа, торкнутися збережених реліквій. Ось тоді-то, як стверджує церковне передання, й було відкрито на Голгофі три хрести - ті самі, на яких мали бути розіп'яті Ісус і два розбійники. Тепер на місці знайдення хрестів знаходиться вірменська церква. Шукаючи знаку, який би безпомилково засвідчив справжність Чесного Хреста Господнього, до трьох хрестів приклали тіло мерця, що його несли на поховання. І сам лише дотик Чесного Хреста переміг смерть і повернув до життя спочилого.

Майже за десять років, 13 вересня 335 р., відбулося освячення спорудженого коштом імператора Константина Великого храму Гробу Господнього в Єрусалимі. На другий день після пишних урочистостей єрусалимський патріярх Макарій уперше здійснив урочисте воздвиження Чесного Хреста: підносив його на всі чотири сторони світу перед натовпами народу, а люди в цей час взивали: "Господи, помилуй". Так і було встановлено чин воздвиження Чесного Хреста, який у нашому обряді відправляється архиєреєм на святковій утрені в день Воздвиження. Після співу Великого славослов'я, що починається словами: "Слава в вишніх Богу", хрест переноситься з престолу на середину храму. Архиєрей, тримаючи його двома руками, низько вклоняється на всі чотири сторони світу, а потім високо здіймає хрест перед людьми. Люди ж у цей час багато разів співають: "Господи, помилуй".

Так звичайне повторення радісного спонтанного вчинку єрусалимського патріярха перетворилося на новий богослужбовий обряд, що визначив собою нове церковне свято: Воздвиження Чесного Хреста. Але разом із виробленням обрядових дій складається й богослов'я Воздвиження. Піднесення хреста перед народом нагадує про необхідність наслідувати жертву розіп'ятого на хресті Спасителя, про заклик Христа до служіння ближньому аж до смерти за нього. Образ хреста входить у свідомість церковної спільноти як символ перемоги над смертю через неухильне несення свого хреста: тягаря власних обов'язків перед Богом і ближніми, наслідування Христові в стійкості серед випробувань, у всепереможній любові.

Наступні ж драматичні події в житті Єрусалимської церкви надали Воздвиженню нової символіки. Перське військо в 614 році здобуло Єрусалим і вивезло звідти найдорожчу церковну реліквію: Чесний Хрест Господній. Чотирнадцять років хрест перебував у Ктесифоні, столиці Перської імперії. Але завдяки перемозі візантійського війська реліквія була повернена до Єрусалиму, і 14 вересня 628 р. відбулося її друге урочисте воздвиження. Цар Іраклій сам хотів занести хрест до Єрусалиму, але не був допущений ангелом, доки не зняв імператорських реґалій і не уподібнився Христові, щоб у злиденному одязі, босим увійти з Чесним Хрестом на плечах до Єрусалиму. Патріярх же Захарій повторив чин свого далекого попередника й удруге воздвигнув - підніс - хрест перед народом.

Для нас ця символіка має особливе значення. Відхід від християнської віри, зруйнування церков, вплив безбожницьких доктрин і втрата особистого благочестя уподібнює нашу особисту долю до драми сплюндрованого персами Єрусалиму, позбавленого давніх святинь. Гіркоту втрат, чужинецьких завоювань, масових зрад і моральних падінь переживає й увесь наш народ. І наше сумління, а, може, й сам наш ангел охоронитель, не допускає нас до втрачених святинь. Господь чекає від нас каяття, навернення, відмови від самовпевненого хизування своїми історичними міфами та примарними життєвими успіхами, чекає щирости й простоти. Аж тоді ми зможемо сподіватися на повернення радісного відчуття своєї причетности до Його відкупительного хреста.

Подвійне воздвиження хреста промовляє до нас іще одну дуже важливу річ: ніколи не можна втрачати надії на повернення Божої ласки. Через чотири з лишком десятки років після Христового розп'яття Голгофа була знищена, а на її місці зведено поганський храм. Замість сплюндрованого римлянами Єрусалиму звелося римське місто Елія Капітоліна. Та минає ще два з половиною сторіччя - і на розкопаному пагорбі, де колись були розіп'яли Христа, воздвигається чудом виявлений Чесний Хрест. Чотирнадцять років єрусалимляни переживають у VII ст. ганьбу поразки й втрати дорогоцінного скарбу Христового, аби пережити його тріумфальне повернення й нове воздвиження.

Проходячи періоди духовного мороку й занепаду, пам'ятаймо, що Господь дає нам відчути тягар розлуки з Ним, аби запропонувати шанс духовної віднови. Знов і знов, рік-річно в цей день воздвигається перед загалом християн Чесний Хрест, даючи кожному ключ до розуміння сенсу життєвих випробувань. Наші людські немочі, наші гріхи, нездоланні самотужки, можуть відкритися нам у своїй вразливості через силу Хреста, всемогутньої зброї у звільненні від спокус і страждань. Упавши, за допомогою Христа ми можемо підвестися. Заблукавши в житті, ми виходимо з пітьми на Його сяйво. І нехай життєдайне світло Чесного Хреста відкриває нам очищувальну силу тягарів, прийнятих на свої плечі разом із Господнім хрестом - хрестом служіння Богові й ближньому.

Амінь.