Головна
English version
Новини
 
Парафії
 
Як поводити себе в Храмі
Загальна сповідь
 
Харківсько - Полтавська Єпархія
Статут Х-ПЕ
Єпархіяльний собор
 
Патріярх Мстислав
Патріярх Димитрій
 
 


 















 


Архиєпископ Ігор Ісіченко

Проповідь архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря на Воздвиження Чесного Хреста
(27 вересня 2006 р.)

 
"Одного разу зібрали первосвященики і старійшини раду на Ісуса, щоб убити Його; і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми і розіпни Його! Пилат каже до них: То візьміть Його ви й розіпніть, бо провини я в Нім не знаходжу! Відказали юдеї йому: Ми маємо Закона, а за Законом Він мусить умерти, бо за Божого Сина Себе видавав! Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в преторій ізнову, і питає Ісуса: Звідки Ти? Та Ісус йому відповіді не подав. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата. Був то ж день Приготовлення Пасхи, година була близько шостої. І він каже юдеям: Ось ваш Цар! Та вони закричали: Геть, геть із Ним! Розіпни Його! Пилат каже до них: Царя вашого маю розп'ясти? Первосвященики відповіли: Ми не маєм царя, окрім кесаря! Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'ясти... І взяли Ісуса й повели... І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп'яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині. А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: Ісус Назарянин, Цар Юдейський. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: Оце, жоно, твій син! Потім каже до учня: Оце мати твоя! І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну! А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа... Був же день Приготовлення, тож юдеї, щоб тіла на хресті не зосталися в суботу, був бо Великдень тієї суботи просили Пилата зламати голінки розп'ятим, і зняти. Тож прийшли вояки й поламали голінки першому й другому, що розп'ятий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голінок Йому не зламали, та один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви" (Ін. 19:6-11, 13-20, 25-28, 30-35).
 

Дорогі Брати і Сестри!

"Звершилось!" Останнє слово Спасителя на хресті лунає, ніби підсумок усієї Його будівничої праці. Не тільки праці останніх трьох років, сповнених подорожей Галилеєю, прощ до Єрусалиму, зустрічей з натовпами й повсякденного формування учнів. Ми ніби повертаємося до величних днів творення світу з нічого, творення Словом - через Передвічне Слово, що, втілившись від Святого Духа й Марії Діви, стане Ісусом з Назарету. Повертаємося до трагічного прощання з раєм праматері Єви, яка чує про свого нащадка обнадійливе: її, Євине, насіння зітре голову змієві (Бут. 3:15). А ще минулої неділі в церкві ми чули спогад про мідяного змія, виготовленого Мойсеєм у пустелі: "І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!" (Чис. 21:9). Помираючи на хресті, Спаситель виконує Своє призначення. Він стирає голову пекельному змієві й дає знак, здатний зціляти людину, вражену цим змієм, від жахливої смерти. Помираючи, Він спасає нас усіх.

Загадка хреста ніколи не буде розв'язана нами до кінця. Підвладні інстинктам самозбереження й інтуїтивному страхові смерти, полонені рекламою життя, повного радощів і задоволень, ми найчастіше виявляємося неспроможними збагнути містичний сенс хреста як ключа до Небесного Царства. Вчинок Ісуса Христа, що добровільно йде на страждання та смерть задля відкуплення людського роду з-під влади гріха, нас швидше лякає й приголомшує, ніж захоплює. Недарма завжди знаходилися секти, готові заперечити спасительну місію Розіп'ятого, втекти від хреста, забути його, знищити сам знак хресного дерева.

Може, й рівноапостольна цариця Єлена зазнала на собі сум'яття людських думок. Адже жила вона під час запеклих суперечок, у яких попередники сучасних єговістів, аріяни, намагалися заперечити Богосинівство Ісуса Христа, а отже й поставити під сумнів відкупительне значення Його страждань і розп'яття. Візантійська імператриця вирушає в прощу на Святу Землю вже наступного року по першому Вселенському соборі в Нікеї, 326 року, щоб самій пережити зустріч із Голгофою, пройти шляхами Христа, торкнутися збережених реліквій. Ось тоді-то, як стверджує церковне передання, й було відкрито на Голгофі три хрести - ті самі, на яких мали бути розіп'яті Ісус і два розбійники. Тепер на місці знайдення хрестів знаходиться вірменська церква. Шукаючи знаку, який би безпомилково засвідчив справжність Чесного Хреста Господнього, до трьох хрестів приклали тіло мерця, що його несли на поховання. І сам лише дотик Чесного Хреста переміг смерть і повернув до життя спочилого.

Майже за десять років, 13 вересня 335 р., відбулося освячення спорудженого коштом імператора Константина Великого храму Гробу Господнього в Єрусалимі. На другий день після пишних урочистостей єрусалимський патріярх Макарій уперше здійснив урочисте воздвиження Чесного Хреста: підносив його на всі чотири сторони світу перед натовпами народу, а люди в цей час взивали: "Господи, помилуй". Так і було встановлено чин воздвиження Чесного Хреста, який у нашому обряді відправляється архиєреєм на святковій утрені в день Воздвиження. Після співу Великого славослов'я, що починається словами: "Слава в вишніх Богу", хрест переноситься з престолу на середину храму. Архиєрей, тримаючи його двома руками, низько вклоняється на всі чотири сторони світу, а потім високо здіймає хрест перед людьми. Люди ж у цей час багато разів співають: "Господи, помилуй".

Так звичайне повторення радісного спонтанного вчинку єрусалимського патріярха перетворилося на новий богослужбовий обряд, що визначив собою нове церковне свято: Воздвиження Чесного Хреста. Але разом із виробленням обрядових дій складається й богослов'я Воздвиження. Піднесення хреста перед народом нагадує про необхідність наслідувати жертву розіп'ятого на хресті Спасителя, про заклик Христа до служіння ближньому аж до смерти за нього. Образ хреста входить у свідомість церковної спільноти як символ перемоги над смертю через неухильне несення свого хреста: тягаря власних обов'язків перед Богом і ближніми, наслідування Христові в стійкості серед випробувань, у всепереможній любові.

Наступні ж драматичні події в житті Єрусалимської церкви надали Воздвиженню нової символіки. Перське військо в 614 році здобуло Єрусалим і вивезло звідти найдорожчу церковну реліквію: Чесний Хрест Господній. Чотирнадцять років хрест перебував у Ктесифоні, столиці Перської імперії. Але завдяки перемозі візантійського війська реліквія була повернена до Єрусалиму, і 14 вересня 628 р. відбулося її друге урочисте воздвиження. Цар Іраклій сам хотів занести хрест до Єрусалиму, але не був допущений ангелом, доки не зняв імператорських реґалій і не уподібнився Христові, щоб у злиденному одязі, босим увійти з Чесним Хрестом на плечах до Єрусалиму. Патріярх же Захарій повторив чин свого далекого попередника й удруге воздвигнув - підніс - хрест перед народом.

Для нас ця символіка має особливе значення. Відхід від християнської віри, зруйнування церков, вплив безбожницьких доктрин і втрата особистого благочестя уподібнює нашу особисту долю до драми сплюндрованого персами Єрусалиму, позбавленого давніх святинь. Гіркоту втрат, чужинецьких завоювань, масових зрад і моральних падінь переживає й увесь наш народ. І наше сумління, а, може, й сам наш ангел охоронитель, не допускає нас до втрачених святинь. Господь чекає від нас каяття, навернення, відмови від самовпевненого хизування своїми історичними міфами та примарними життєвими успіхами, чекає щирости й простоти. Аж тоді ми зможемо сподіватися на повернення радісного відчуття своєї причетности до Його відкупительного хреста.

Подвійне воздвиження хреста промовляє до нас іще одну дуже важливу річ: ніколи не можна втрачати надії на повернення Божої ласки. Через чотири з лишком десятки років після Христового розп'яття Голгофа була знищена, а на її місці зведено поганський храм. Замість сплюндрованого римлянами Єрусалиму звелося римське місто Елія Капітоліна. Та минає ще два з половиною сторіччя - і на розкопаному пагорбі, де колись були розіп'яли Христа, воздвигається чудом виявлений Чесний Хрест. Чотирнадцять років єрусалимляни переживають у VII ст. ганьбу поразки й втрати дорогоцінного скарбу Христового, аби пережити його тріумфальне повернення й нове воздвиження.

Проходячи періоди духовного мороку й занепаду, пам'ятаймо, що Господь дає нам відчути тягар розлуки з Ним, аби запропонувати шанс духовної віднови. Знов і знов, рік-річно в цей день воздвигається перед загалом християн Чесний Хрест, даючи кожному ключ до розуміння сенсу життєвих випробувань. Наші людські немочі, наші гріхи, нездоланні самотужки, можуть відкритися нам у своїй вразливості через силу Хреста, всемогутньої зброї у звільненні від спокус і страждань. Упавши, за допомогою Христа ми можемо підвестися. Заблукавши в житті, ми виходимо з пітьми на Його сяйво. І нехай життєдайне світло Чесного Хреста відкриває нам очищувальну силу тягарів, прийнятих на свої плечі разом із Господнім хрестом - хрестом служіння Богові й ближньому.

Амінь.

 

Copyright © 1999-2006 UAPC.ORG.UA