Дорогі Брати і Сестри!

Сьогодні в недільних богослужіннях настає непомітна на перший погляд зміна. Протягом майже цілого літа й першої половини осени, після П'ятдесятниці до минулої неділі, нашим провідником у євангельських читаннях був апостол Матей. І ось тепер невидиму естафету в нього перебирає апостол Лука, євангеліє котрого лунатиме на недільних богослужіннях майже до Великого посту. Навіть у перекладі ми відчуємо багатство його стилю, письменницьку обдарованість. Як припускають, Лука народився в Антіохії, столиці Сирії й одному з центрів ораторської культури тогочасного світу. Він здобув добру освіту, одержав фах лікаря, мав блискучий художній талант. Але можливий світський успіх він замінив на повні випробувань і небезпек місійні мандри з апостолом Павлом. І вже після появи євангелій від Матея й Марка озброєний досвідом античних біографій Лука пише свою книгу як систематизоване, упорядковане дослідження земного життя та навчання Ісуса Христа, від благовіщення Захарії про народження Іоана Хрестителя та до Христового вознесіння на небо.

Перше з недільних читань Євангелія від Луки, що лунало сьогодні, приводить нас у Галилею, над озеро Кинерет, Генизаретське озеро, яке живило своєю рибою тисячі людей з довколишніх сіл. Кілька рибалок з північного узбережжя озера вже зустрічалися з Ісусом на Йордані. Йонині сини Симон, у майбутньому Петро, та Андрій, разом із синами Заведея Яковом і Йоаном, ходили були до популярного в народі вчителя покути Йоана Хрестителя. Ось там вони й познайомилися з Ісусом із Назарету, про котрого сам Іоан Предтеча сказав учням: "Ото Агнець Божий!" (Ін. 1:36). Спочатку Андрій, названий за це Первозваним, із Іоаном, а потім також їхні брати Симон і Яків почали дослухатися Ісусового навчання. Апостол Андрій тоді ж визнав у розмові з братом: "Знайшли ми Месію, що визначає: Христос" (Ін. 1:41).

Та час перебування на Йордані минув. Ісус віддалився в пустелю, а галилейські рибалки повернулися додому. Спогад про зустріч із Месією відходив у минуле, а сучасність визначалася повсякденними клопотами про їжу, одяг, житло, здоров'я родини. Рибальське щастя завжди було мінливим. Траплялися щасливі дні, однак навряд чи їх було більше, ніж сумних повернень додому з порожніми сітями. Так сталося й перед новою зустріччю з Ісусом. Праця протягом цілої ночі не дала нічого, і втомлені та розчаровані рибалки впорожні наближалися до берега, коли над озером з'явився Вчитель.

Просторої долини, де міг би розташуватися ввесь натовп, що зібрався послухати Ісуса, на березі озера не було. Згодом Ісус промовлятиме до натовпу на пагорбі над північним узбережжям, біля Капернауму. Тепер же Він вирішив вчинити інакше: сів до човна, відплив неподалік від берега, та й почав говорити. Про що навчав Ісус, ми не знаємо. Не довідуємося нічого й про реакцію людей. Можемо тільки здогадуватися, знаючи себе самих, що навіть неупереджені слухачі могли відгородитися від слів Ісуса внутрішнім сумнівом. Мовляв, це тільки гарні слова, і добре було б жити за Твоєю наукою, але реальне життя виглядає зовсім інакше, і ми мусимо зважати в ньому на суворий досвід, а не на Твої заклики до прощення й любови. Важка праця, повсякчасна боротьба за виживання - ось наша дійсність. Дійсність, яка заполонила вже й Петра, Андрія, Якова та Йоана після їхнього попереднього знайомства зі спасительним словом Євангелія.

І тоді Ісус дає присутнім наочний приклад видимих плодів Своєї науки. В прибережних водах, де кілька годин тому, в найкращий для рибалки світанковий час, не вдалося піймати жодної рибини, раптом у невід набралося стільки риби, що сітка мало не порвалася, й другий човен мусив плисти на допомогу. Аж тоді мінливий Симон-Петро вмить перейнявся каяттям за власну непостійність, відчуваючи велич пережитої миті зустрічі з Месією. "Господи, вийди від мене, бо я грішна людина", - вигукує він. Може, ніколи досі Петро не відчував так важко тягар гріха, який не дозволяє людині піднестися в осяйний простір праведности. У відповідь же не лунає ані докір, ні нарікання на Петрові провини. Навпаки - Учитель закликає Петра до співслужіння на Своїй рибалці, в бурхливому життєвому морі спокус, де потопають без допомоги грішники. Ісус не тільки продовжує вірити в Симона, котрого Сам же на Йордані назвав Кифою, каменем, по-грецькому Петром, але й запрошує його бути рятівником інших: "Від цього часу ти будеш ловити людей".

Трапляється, на жаль, і нам, почувши Євангеліє й увірувавши в нього, згубити відчуття всюдиприсутности Божого Слова - Христа, поринути в повсякденні турботи, відійти від Христової громади - Його святої Церкви. Може, ми самі відчуваємо біль і жаль за це, сором за свою нестійкість. Та фатальне відчуття втраченої без вороття чистоти віри й чистоти життя, тягар гріхів, що тисне нас до землі, не дозволяють звільнитися з оманливих тенет князя цього світу.

Пригадаймо в такі нестерпно важкі миті Христа, який першим приходить до галилейських рибалок. Він не несе на собі тягарів гордині. Попри всі підстави по-людському образитися, розгніватися на тих, хто відійшов від Нього, Христос Сам іде до слабкої людини, надаючи їй необхідну допомогу. Він знає наші потреби - і переконливо демонструє, як з Божої ласки раптом з'являється достатня пожива для людських сил там, де щойно панували розчарування й безнадійність.

Коли ми, втомлені й зневірені в собі, пристаємо до берега відпочинку після безплідної праці в Генизаретському озері наших щоденних занять, шукаймо на цьому березі постать Христа. Вона неодмінно з'явиться перед нами - в слові Євангелія, в церковному богослужінні, в дружній допомозі ближнього. Спробуймо без застережень і хибного сорому поєднатися з Ісусом, визнати свої провини та вчинити за Його словом. Спробуймо повернутися в море буденних турбот уже разом із Ним на своєму утлому життєвому човні. І ми неодмінно побачимо, як наші безнадійно порожні сіті раптом наповнюються безліччю несподіваних духовних і матеріяльних здобутків.

Амінь.