Дорогі Брати і Сестри!

На минулому тижні світ уважно стежив за подвигом лікарів, що намагалися врятувати дівчинку, названу "русалочкою", бо від народження в неї зрослися ноги. І не одна чуйна людина, можливо, подумала або й вимовила вголос: "Ну за що ж їй це лихо? Чим вона, немовлятко, завинила перед Богом?"

Люди здавна шукають у кожній хворобі, кожному лихові, яке їх спіткає, каральну дію Божого гніву. Ми, самі схильні до гніву й помсти, переносимо свої почуття на Бога, уявляючи Його стосунки з нами подібними до наших власних стосунків із оточенням. І забуваємо при цьому, що Бог менш за все схожий на мстиву, неврівноважену, дратівливу людину. Він, як найдосконаліша Істота, позбавлений фатальної для людини залежности від пристрастей. Всеблагий і Всеправедний Бог не може діяти на шкоду людині - Своєму улюбленому творінню. Коли ж людина зазнає душевних драм, тілесних хвороб, життєвих нещасть, то це лише наслідок її втечі від Творця, її спроб відсторонитися зі світла Божої всюдиприсутности в країну тіні.

Зверніть увагу: на відміну від світських картин, ікони не зображують тіні. Благодатна Божа присутність, що осяває світ ікони, не має недосяжних для неї закутків. Тому іконописець, малюючи Фаворську гору або Єрусалимський храм, ніколи не позначить за ними затінку, який би мав лишатися за горою чи спорудою в реальному світі. Бо ж на іконі зображується не подоба реального світу, а образ Божого Царства, осяяного всепроникними променями Його ласки.

Знаменно, що першими словами Творця, записаними в Біблії, є наказ: "Хай станеться світло!" (Бут. 1:3). Окрім правдивого опису послідовности актів творіння, підтвердженої сучасною квантовою фізикою, в цьому є символічний зміст. Від початку творіння Божий світ осяяний світлом благодати й ласки Творця. Темрява, як і зло, підступи, зрада, інтриги, не творяться Богом - вони з'являються внаслідок спроб втечі від Бога.

Сліпий від народження ізраїльтянин, зцілення якого описав у своєму євангелії апостол Іоан, не тікав від Бога в країну тіні. Сам Ісус Христос спростовує припущення тих, хто намагався пояснити вроджену хворобу гріхами самого недужого або його батьків: "Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому". Ці Господні слова вщент руйнують наш побутовий фаталізм. Хвороба виявляється не карою за гріхи, а даром, спрямованим до спасіння душі недужого. Такі речі нам дуже важко збагнути. Неймовірно важко змусити себе переживати власну хворобу з вдячністю, не ремствуючи на Провидіння, на життєві обставини. Може, саме таке подвижницьке ставлення до недуги є однією з ознак святости. Але й кожен із нас, грішних людей, мусить намагатися прийняти життєві випробування як незбагненний дар Божої любови, покликаний відкрити нам очі на себе самих, на довколишній світ, на постійно присутнього в ньому Бога.

Є в історії зцілення сліпого від народження не дуже зрозуміла спершу деталь. Христос, Котрий найчастіше зціляв силою Свого слова й не потребував для подолання недуги ніяких земних речовин, раптом цього разу вдається до не вельми гігієнічного з погляду сучасної людини засобу. "Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Силоам". Як тільки не перекладають грецьке слово "phlo,j" (глина, бруд, болото): "грязиво" (митрополит Іларіон), "глей" (о. Іван Хоменко), "суміш" (УПЦ-КП)! Церковнослов'янською мовою говорять "брініє". Для чого були Ісусові вживати цю речовину? А чи не пригадуємо ми в цю мить початки історії людського роду? "І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею" (Бут. 2:7). Земний порох і теплота Божого дихання знов поєднуються на людській істоті, допомагаючи їй зцілитися від сліпоти. І сліпота через це набуває символіки: вона сприймається як духовна сліпота, зцілити яку прийшов у світ Божий Син.

Так само символічним стає наступний акт повернення зору: вмивання в ставку Силоам. Цей ставок (по-гебрейському "Шилоах") утворився внаслідок проведення півкілометрового водогону від джерела Силоам до верхньої частини Єрусалиму. І за часів посухи чи облоги він не раз виявлявся рятівним для мешканців міста.

Для християнина обмивання сліпого в цьому ставку нагадує про встановлене Христом таїнство хрещення й - ширше - про таїнственне життя Церкви як запоруку спасіння. Христос приносить нам слово життя, відкриває шлях до спасіння душі. Але йдемо ми до Нього через Церкву, в церковній спільноті. Спасительна ж дія Христової ласки справджується на нас завдяки переданим Церкві засобам - таїнствам. Як Бог, творячи людину, використав уже створену Ним раніше з нічого матерію, "порох земний", так і кожне з таїнств використовує матеріяльні засоби: хліб, вино, воду, оливу. Христос у Церкві ніби знов і знов кожного з нас, християн, разом із сліпим від народження помазує грязивом й відсилає до силоамських вод, аби змити з нас більма сліпоти, що заважають побачити Його світло.

"Доки Я в світі, Я Світло для світу". Не десь поза матеріяльним всесвітом, не в духовному просторі Небесного Царства, а тут, у нашому видимому світі Христос здійснює Свою місію. І нас Він навчає не клясти цей світ, не дивитися на нього як на царство зла, смутку й хвороб. Світло Божого творчого слова проймає цей світ, і лише наша духовна сліпота не дозволяє нам побачити, відчути, пережити цього теплого світла. Христос приходить не вивести нас поза реальний світ, а відкрити засліпленій людині світло Божої ласки, що звідусюди сяє на нас. Сяє через посередництво навіть таких буденних речей, як земний порох, грязиво, що в Божій руці може перетворитися і на саму людську істоту, і на ліки для її засліплених очей.

Амінь.