Головна
English version
Новини
 
Парафії
 
Як поводити себе в Храмі
Загальна сповідь
 
Харківсько - Полтавська Єпархія
Статут Х-ПЕ
Єпархіяльний собор
 
Патріярх Мстислав
Патріярх Димитрій
 
 


 















 


Архиєпископ Ігор Ісіченко

Проповідь архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря на неділю 6-ту по Великодні, про сліпого
(5 червня 2005 р.)

 
"Одного разу, коли Ісус проходив, Він побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. Доки Я в світі, Я Світло для світу. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Силоам визначає це Посланий. Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим... А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: Чи ж не той це, що сидів та просив? Говорили одні, що це він, а інші казали: Ні, подібний до нього. А він відказав: Це я! І питали його: Як же очі відкрились тобі? А той оповідав: Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязиво зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: Піди в Силоам та й умийся. Я ж пішов та й умився, і став бачити. І сказали до нього: Де Він? Відказує той: Я не знаю. Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. А була то субота, як грязиво Ісус учинив і відкрив йому очі. І знов запитали його й фарисеї, як видющим він став. А він розповів їм: Грязиво поклав Він на очі мені, а я вмився, та й бачу. Тоді деякі з фарисеїв казали: Не від Бога Оцей Чоловік, бо суботи не держить. А інші казали: Як же чуда такі може грішна людина чинити? І незгода між ними була. Тому знову говорять сліпому: Що ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі? А той відказав: Він Пророк! Юдеї проте йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батьків того прозрілого. І запитали їх, кажучи: Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить? А батьки його відповіли та сказали: Ми знаєм, що цей то наш син, і що він народився сліпим. Але як тепер бачить, не знаємо, або хто йому очі відкрив, ми не відаємо. Поспитайте його, він дорослий, хай сам скаже про себе... Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змовились, як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги. Ось тому говорили батьки його: Він дорослий, його поспитайте. І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік. Але він відповів: Чи Він грішний не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!... І спитали його: Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі? Відповів він до них: Я вже вам говорив, та не слухали ви. Що бажаєте знову почути? Може й ви Його учнями хочете стати? А вони його вилаяли та й сказали: То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо. Відповів чоловік і сказав їм: То ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, а Він мені очі відкрив! Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він. Відвіку не чувано, щоб хто очі відкрив був сліпому з народження. Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити. Вони відповіли та й сказали йому: Ти ввесь у гріхах народився, і чи тобі нас учити? І геть його вигнали. Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: Чи віруєш ти в Сина Божого? Відповів той, говорячи: Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього? Промовив до нього Ісус: І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою то Він!... А він відказав: Я вірую, Господи! І вклонився Йому" (Ін. 9:1-38).
 

Дорогі Брати і Сестри!

На минулому тижні світ уважно стежив за подвигом лікарів, що намагалися врятувати дівчинку, названу "русалочкою", бо від народження в неї зрослися ноги. І не одна чуйна людина, можливо, подумала або й вимовила вголос: "Ну за що ж їй це лихо? Чим вона, немовлятко, завинила перед Богом?"

Люди здавна шукають у кожній хворобі, кожному лихові, яке їх спіткає, каральну дію Божого гніву. Ми, самі схильні до гніву й помсти, переносимо свої почуття на Бога, уявляючи Його стосунки з нами подібними до наших власних стосунків із оточенням. І забуваємо при цьому, що Бог менш за все схожий на мстиву, неврівноважену, дратівливу людину. Він, як найдосконаліша Істота, позбавлений фатальної для людини залежности від пристрастей. Всеблагий і Всеправедний Бог не може діяти на шкоду людині - Своєму улюбленому творінню. Коли ж людина зазнає душевних драм, тілесних хвороб, життєвих нещасть, то це лише наслідок її втечі від Творця, її спроб відсторонитися зі світла Божої всюдиприсутности в країну тіні.

Зверніть увагу: на відміну від світських картин, ікони не зображують тіні. Благодатна Божа присутність, що осяває світ ікони, не має недосяжних для неї закутків. Тому іконописець, малюючи Фаворську гору або Єрусалимський храм, ніколи не позначить за ними затінку, який би мав лишатися за горою чи спорудою в реальному світі. Бо ж на іконі зображується не подоба реального світу, а образ Божого Царства, осяяного всепроникними променями Його ласки.

Знаменно, що першими словами Творця, записаними в Біблії, є наказ: "Хай станеться світло!" (Бут. 1:3). Окрім правдивого опису послідовности актів творіння, підтвердженої сучасною квантовою фізикою, в цьому є символічний зміст. Від початку творіння Божий світ осяяний світлом благодати й ласки Творця. Темрява, як і зло, підступи, зрада, інтриги, не творяться Богом - вони з'являються внаслідок спроб втечі від Бога.

Сліпий від народження ізраїльтянин, зцілення якого описав у своєму євангелії апостол Іоан, не тікав від Бога в країну тіні. Сам Ісус Христос спростовує припущення тих, хто намагався пояснити вроджену хворобу гріхами самого недужого або його батьків: "Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому". Ці Господні слова вщент руйнують наш побутовий фаталізм. Хвороба виявляється не карою за гріхи, а даром, спрямованим до спасіння душі недужого. Такі речі нам дуже важко збагнути. Неймовірно важко змусити себе переживати власну хворобу з вдячністю, не ремствуючи на Провидіння, на життєві обставини. Може, саме таке подвижницьке ставлення до недуги є однією з ознак святости. Але й кожен із нас, грішних людей, мусить намагатися прийняти життєві випробування як незбагненний дар Божої любови, покликаний відкрити нам очі на себе самих, на довколишній світ, на постійно присутнього в ньому Бога.

Є в історії зцілення сліпого від народження не дуже зрозуміла спершу деталь. Христос, Котрий найчастіше зціляв силою Свого слова й не потребував для подолання недуги ніяких земних речовин, раптом цього разу вдається до не вельми гігієнічного з погляду сучасної людини засобу. "Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Силоам". Як тільки не перекладають грецьке слово "phlo,j" (глина, бруд, болото): "грязиво" (митрополит Іларіон), "глей" (о. Іван Хоменко), "суміш" (УПЦ-КП)! Церковнослов'янською мовою говорять "брініє". Для чого були Ісусові вживати цю речовину? А чи не пригадуємо ми в цю мить початки історії людського роду? "І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею" (Бут. 2:7). Земний порох і теплота Божого дихання знов поєднуються на людській істоті, допомагаючи їй зцілитися від сліпоти. І сліпота через це набуває символіки: вона сприймається як духовна сліпота, зцілити яку прийшов у світ Божий Син.

Так само символічним стає наступний акт повернення зору: вмивання в ставку Силоам. Цей ставок (по-гебрейському "Шилоах") утворився внаслідок проведення півкілометрового водогону від джерела Силоам до верхньої частини Єрусалиму. І за часів посухи чи облоги він не раз виявлявся рятівним для мешканців міста.

Для християнина обмивання сліпого в цьому ставку нагадує про встановлене Христом таїнство хрещення й - ширше - про таїнственне життя Церкви як запоруку спасіння. Христос приносить нам слово життя, відкриває шлях до спасіння душі. Але йдемо ми до Нього через Церкву, в церковній спільноті. Спасительна ж дія Христової ласки справджується на нас завдяки переданим Церкві засобам - таїнствам. Як Бог, творячи людину, використав уже створену Ним раніше з нічого матерію, "порох земний", так і кожне з таїнств використовує матеріяльні засоби: хліб, вино, воду, оливу. Христос у Церкві ніби знов і знов кожного з нас, християн, разом із сліпим від народження помазує грязивом й відсилає до силоамських вод, аби змити з нас більма сліпоти, що заважають побачити Його світло.

"Доки Я в світі, Я Світло для світу". Не десь поза матеріяльним всесвітом, не в духовному просторі Небесного Царства, а тут, у нашому видимому світі Христос здійснює Свою місію. І нас Він навчає не клясти цей світ, не дивитися на нього як на царство зла, смутку й хвороб. Світло Божого творчого слова проймає цей світ, і лише наша духовна сліпота не дозволяє нам побачити, відчути, пережити цього теплого світла. Христос приходить не вивести нас поза реальний світ, а відкрити засліпленій людині світло Божої ласки, що звідусюди сяє на нас. Сяє через посередництво навіть таких буденних речей, як земний порох, грязиво, що в Божій руці може перетворитися і на саму людську істоту, і на ліки для її засліплених очей.

Амінь.

 

Copyright © 1999-2005 UAPC.ORG.UA