Дорогі Брати і Сестри!
Як ощадливо й делікатно висловлюється євангелист Лука про почуття батьків, до яких несподівано повертається втрачена дитина: "І здивувались батьки її"! Уявімо собі, що цю сцену воскресіння 12-річної дівчинки знімає сучасний голівудський режисер. Скільки емоцій - радощів, втіхи, захоплення, - мали б виявити Яїр і його дружина, скільки слів вдячности мали б вони сказати Ісусові! Тут же, у Євангелії - тільки подив... Але пригадаймо себе в миті, коли нас спіткала несподівана радість. Чи такими вже галасливими були ми? Чи не переживали мовчазне заціпеніння? Чи не траплялося нам шукати потрібні слова так довго, що людина, яка принесла нам неймовірну радість, давно вже зникла, так і не діставши від нас заслуженої вдячности?
Євангеліє ніколи не прикрашає реальні події, не надає їм мистецького оформлення. Воно не домислює людських почуттів і переживань. Євангеліє пише лише про те, як виглядали зображені картини життя ззовні, якими бачили їх самі апостоли або люди, котрі апостолам про них розповідали. І тим не менше ця лаконічна оповідь прочиняє нам віконце в атмосферу захвату неймовірними речами, що їх чинив Ісус.
Яїр сам був непересічною людиною. Його призначення старшим синагоги свідчить і про особливу пошану в народу, і про глибоке знання Святого Письма, і про особисту побожність. Очевидно, він, як і кожен представник юдейської спільноти, остерігався нових проповідників, а ще більш обережно ставився до численних у ті часи "чудотворців" - найчастіше шарлатанів, які живилися народною забобонністю. Йому було непросто прийти до Ісуса з Назарету: адже серед фарисеїв та рабинів переважало критичне ставлення до вчителя з галилейського містечка з сумнівною славою. Пригадаймо, як навіть майбутній апостол Нафанаїл відреаґував на Филипове повідомлення про знайденого Вчителя: "Та хіба ж може бути з Назарету що добре?" (Ін. 1:46).
Але ж для Яїра йшлося про хвору дитину! І батько, облишивши ніяковість і сумніви, готовий до будь-яких принижень, квапиться до Ісуса, сподіваючись принаймні на Його лікарські здібності, що про них уже так багато говорили і в самому Капернаумі, і в цілій Галилеї. Пізно - уже в дорозі додому він чує страшне повідомлення: "Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!" Ми навіть не дізнаємося, як відповів Яїр: Ісус першим відгукується словами: "Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона". І хоча Його слова та Його певність викликають лише насмішки в оточення, Ісус повторює чудо, вже бачене в Наїні: Яїрова донька повертається до життя.
"Не лякайсь, тільки віруй"! Засвідчує ці слова й жінка, хвора на кровотечу, котра воліла лишитися непомітною, сховатися серед натовпу, але вірила, що навіть дотик до Ісуса переможе її дванадцятирічну недугу. "Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!" - чує вона від Учителя й уперше переживає давно забуті легкість і слухняність тіла, його міць, надійний контроль над собою. Віра, яка наснажувала її надією на зцілення, перемогла.
Сила віри здатна не тільки дати особисте зцілення. Тверда й непохитна віра в те, що хвороба, смерть, як і зло, насильство, обман, суперечать справжньому призначенню Божого творіння й неодмінно будуть подолані силою Творця, безмежного в своїй доброті, дають найпевніший шанс на нашу власну перемогу над сумними плодами гріхопадіння. Вшановуючи сьогодні братів-безсрібників Косму й Даміяна, які жили понад тисяча сімсот років тому, згадуємо про те, що їхнє дивне мистецтво лікарів пов'язувалося не стільки з володінням медичною наукою, зі знанням цілющих трав та фаховими навичками, здобутими при навчанні, скільки з готовністю до жертовної допомоги ближньому й покладанні надії на Бога в цій допомозі. Відмовляючись від винагороди за лікування, вони вдаються до захисної сили молитви, віддають свої зусилля на вівтар Божої любови й розцінюють найменший свій успіх як вияв Божої ласки до того, хто потребує допомоги, а зовсім не як знак своєї власної досконалости.
Перейняті спільною турботою про наше майбутнє, про майбутнє свого народу й України, ми, буває, недооцінюємо ту силу, яку готовий нам запропонувати Спаситель. Навіть коли нам здається, що вже все втрачено, коли всі довкола волають: "Не турбуй же Вчителя", - пригадаймо і Яїра, і жінку, хвору на кровотечу. Мабуть, чуда воскресіння б не сталося, якби Яїр завагався і сказав до Христа: "Усе, годі, нічого не вдієш, зупинімося й віддаймося смутку". Напевне, хвора жінка ще довго-довго страждала б на ганебну хворобу, якби з хибного сорому або невпевнености лишилася б осторонь і не торкнулася поли Ісусового одягу. Але в обох віра породила наполегливість, перемогла острах і вагання. Віра змусила обох підвестися й, не озираючись на натовп, на кпини недоброзичливців, звернутися до джерела справжньої сили - Христа.
Віра здатна обернутися перемогою, коли робить нас рішучими, сміливими, спроможними до боротьби. Ми не повинні апатично чекати, що Бог без нас подолає зло. Бог для того й попускає злу виявити себе, щоб дати нам шанс до іспиту власної сили. Боронячи своє майбутнє від дияволових тенет, ми можемо розраховувати на безмежне Боже милосердя і Його щедру допомогу. Але лише тоді, коли діємо: боронимося від гріха, шукаємо Бога, захищаємо справедливість. Коли не мовчимо, покірно схиляючись перед силами світу цього, а, як Яїр, розштовхуємо натовп, відкидаємо ніяковість і голосно кличемо про допомогу. І лише тоді можемо почути очікуване: "Твоя віра спасла тебе". "Вставай". "Іди з миром"!
Амінь.