Після поразки визвольних змагань 1917-1921
рр. та утвердження в Україні комуністичного режиму
зі столицею в Харкові для Свято-Дмитрівської парафії
починаються часи репресій та переслідувань. У 20-х
роках ХХ ст. храм кілька разів грабували, влада конфісковувала
майно. За рішенням міської ради від 1929 р.
осквернену безбожниками Свято-Дмитрівську церкву було
остаточно закрито в лютому 1930 року. Її священики
та кілька парафіян не уникли катувань та ув'язнень
у таборах, деяких було розстріляно як ворогів совєтської
влади. Будівлю церкви передали у власність клубу "Автодор".
Згодом власниками споруди стали виробничі майстерні
Добровільного товариства сприяння армії, авіяції та
флоту (в російській абревіятурі - ДОСААФ). 1935
рік став найбільш трагічним для церковної споруди:
було знищено всі бані, демонтовано дзвіницю, ліквідовано
унікальні прикраси з фасаду будівлі. Приміщення перебудували
та спробували вирішити оформлення в стилістичних формах
конструктивізму. Простір між навами було перегороджено,
бічні нави та нижні яруси дзвіниці поділено на два
поверхи. У вівтарі обладнано кабінети для начальника
та головного інженера виробничого комбінату ДОСААФу,
гараж та комору. Колись грандіозна та красива церква
перетворилася на пересічну, посередню та безлику будівлю.
Після Другої світової війни будівлю по вулиці Свердлова,
44 зайняв кінотеатр "Спорт". Екран кінотеатру
було розташовано на місці іконостасу, на хорах знаходилася
будка кіномеханіка. Північний приділ зайняли майстерні
ДОСААФу, південний - крамниці, кафе "Витязь",
лікарський кабінет. У притворі знаходилися каси кінотеатру.
Бічні будівлі (каплички та парафіяльну школу) належали
"Фотографії" та "Салону шкірвиробів".
Останнього удару храмові було завдано 1966
року, коли працівники діючих у приміщеннях церкви
установ організовано знищили храмові розписи, що проступили
крізь побілені стіни. Тоді ж фасад "прикрасили"
керамічною плиткою бруднувато-рожевого кольору, від
чого будівля почала виглядати ще жахливіше. Разом
із оскверненням храму нищилися віра в серцях мешканців
колишньої Гончарівки, а разом з ними й усіх харків'ян.
