ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря
всечесному священству й побожним мирянам
Харківсько-Полтавської єпархії
Української Автокефальної Православної Церкви
з нагоди початку Великого посту 2006 року
Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Зі словами прощення і покаяння переступаємо
ми нині невидиму, але таку відчутну для наших сердець межу,
яка пролягає між турботами повсякденности та благодатним
часом Великого посту - періоду врівноваженого спокою й натхненної
молитви. Біль нереалізованих можливостей, туга самотности,
безплідність виснажливих блукань поміж примарними цінностями
світу - все, що маскувалося позірною насиченістю й динамізмом
сучасного життя, відкривається нам зі всією гостротою. Ми
мріємо про спокій - і боїмося лишитися наодинці самі з собою.
Очікуючи нагоди до роздуму й молитви, лякаємося розчарувань
у своїх здібностях спілкуватися з Богом. Обурення аморальністю
довколишнього світу приховує в нас власну належність до
цього світу, причетність до його вад і хвороб.
Виборча гонитва брутально вторгається в наше життя і в ці
постові дні. Може, ми доживемо до часів, коли українська
влада нарешті перенесе вибори на більш відповідну пору.
Поки що ж маємо шукати мудрість Божого Провидіння в нагоді
зіставити слова й справи політиків, які нав'язливо рекламують
себе з телеекранів і придорожніх щитів. Вони вчать нас бути
обережними й відповідальними, пам'ятати євангельське застереження:
"Стережіться фальшивих пророків, що приходять до
вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах
ви пізнаєте їх… Не може родить добре дерево плоду лихого,
ані дерево зле плодів добрих родити" (Мт. 7:15,
16-17).
Великий піст - це час правди. Правди, яку маємо дізнатися
і про світ, і про себе, - слабких, непослідовних, занурених
у пошуки компромісів. Ця жорстока правда дарується нам Богом
лише для того, щоб через її пізнання ми почали шлях духовного
зцілення, знайшли шанс до нового народження - народження
згори.
Пригадаймо, як уночі до Христа прийшов досвідчений фарисей
Никодим, один з найвпливовіших людей у юдейській громаді.
Він ще не встиг нічого спитати, лише визнав Христа за Вчителя,
котрий прийшов від Бога, а Ісус раптом почав до нього говорити:
"Коли хто не народиться згори, то не може побачити
Божого Царства… Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося
з Духа є дух… Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш,
та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так
буває і з кожним, хто від Духа народжений" (Ін.
3:3, 6, 8).
Христос відчув у Никодимі ту саму недугу, з якою ми стикаємося
в своєму житті: духовну втому, пересичення, втрату молодечої
енерґії, що стимулює людські шукання. І, як Никодимові,
Христова Церква через Великий піст виявляє нам не помічене
досі джерело подолання цієї недуги: відкрити серце до благодатного
дихання Духу, звільнитися від усіх перепон на його шляху.
Традиційна культура посту допомагає нам перемогти підступний
міф ринкового суспільства про нашу цілковиту залежність
від споживацьких інстинктів. Ми захищаємо свою людську незалежність,
добровільно обмежуючи власний раціон, протиставляючи нахабному
вторгненню реклами до нашого внутрішнього світу спокійне
й упевнене оперування інформаційними потоками, серед яких
живемо. Ми вчимося вимикати телевізор, комп'ютер чи плеєр
і виходити з "Інтернету" не тоді, коли настануть
втома й пересичення, а як тільки дістанемо потрібні відомості.
На противагу культові сексуальних насолод Великий піст виховує
в нас мистецтво справжньої любови, кохання, що підносить
людину до вершин жертовного самозречення.
З мудрою проникливістю постові богослужіння повертають нас
до початків, до старозавітньої Книги Буття, яка читатиметься
тепер кожної повсякденної вечірні аж до Квітної неділі.
Коли ввесь цей період, свята чотиридесятниця, що триває
перші шість тижнів посту, символізує шлях Мойсеєвого народу
з єгипетської неволі в Обіцяну землю, то слова Книги Буття,
супроводжуючи нас на цьому шляху, повертають до початку
життєвої дороги кожного християнина, пропонують пережити
народження згори, відчути вічну молодість євангельської
віднови в Христі. Величний ритм шести днів творіння зміниться
невпинною Авраамовою дорогою до Ханаану. Слідом за Ісааком
вестиме дружин з країни предків Яків. Йосиф переживатиме
рабство, зневагу, ув'язнення. І раптом у несподіваному піднесенні
відкриється прихований зміст усіх його життєвих турбот.
А для нас у радісному переживанні духовної віднови засяють
відблиском слави Божого Провидіння повсякденні клопоти й
турботи, виявляючи в скромному життєвому досвіді особистости
відгомін старозавітнього ритму творення світу: "І
був вечір, і був ранок, день перший" (Бут. 1:5).
Амінь.
† Ігор,
архиєпископ Харківський і Полтавський
Свято-Дмитрівська церква
м. Харків
20 лютого (5 березня) р.Б. 2006. Прощена неділя
