ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
архиєпископа Харківського і Полтавського
Ігоря всечесному священству й побожним мирянам Харківсько-Полтавської
єпархії Української Автокефальної Православної Церкви
з нагоди початку Великого посту 2004 року
Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Настає очікувана мить початку Великого посту. У ці хвилини
кожен подумки звертається разом зі священиком до Господа,
благаючи Його, щоб сподобив “перейти час посту в чистоті,
додержати віру непорушну” і зберегти Його заповіді “по
всі дні життя нашого”. Ми вирушаємо в духовну дорогу, прощаючись
з усім, з чим зжилися, до чого притерпілися. І створений
за попередні роки буденний життєвий ритм, і штучний образ,
яким ми підміняли себе в стосунках з довкіллям, і наші маленькі
та великі слабкості, що до них ми призвичаїлися, як до вибоїни
на дорозі, котру щодня обминає водій, - усе це лишається
в минулому. Попереду – важкий шлях повернення до Небесного
Отця, а відтак і до себе самих: дорога Великого посту.
Такі бентежні миті початку далекої дороги до обіцяної землі
спасіння ще за тисячі років до нас переживали покликані
Богом патріярхи. Сімдесятп’ятьрічний Авраам, вже давно розпрощавшись
з рідним містом Ур на благодатному узбережжі Євфрату, раптом
чує Господній голос: “Вийди зо своєї землі, і від родини
своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу.
І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе,
і звеличу ймення твоє” (Бут. 12:1-2). Він залишає хатній
затишок у звичному Харані й вирушає в пекучу пустелю, аби
за шістьсот кілометрів звідти дати початок народові, серед
якого через багато поколінь прийде в світ наш Спаситель.
Напевне, Авраам мав і свої сумніви, і життєві застереження,
мабуть, йому довелося долати острах перед невідомим майбутнім
– але довіра до Божого слова переважила всі його людські
слабкості. Бо Авраам знав: він прямує до свого Небесного
Отця, і тому будь-який його шлях обернеться дорогою додому.
Апостол Павло в посланні до Галатів нагадував християнській
спільноті: “Тож знайте, що ті, хто від віри, то сини
Авраамові. І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає
поган, благовістило Авраамові: Благословляться в тобі всі
народи! Тому ті, хто від віри, будуть поблагословлені з
вірним Авраамом” (Гал. 3:7-9). Коли ми сьогодні, озброєні
вірою, вирушаємо у великопосну дорогу, то знаймо: на цій
праведній дорозі нашими супутниками будуть і праотець Авраам,
і пророк Мойсей, що очолив повернення свого народу з єгипетського
рабства до обіцяної землі, і апостол Павло, котрий десятки
років провів у невпинних мандрах, звіщаючи Євангеліє народам
Середземномор’я.
Два тижні тому на недільному богослужінні ми пригадували
притчу про блудного сина – марнотратника й гульвісу, який
залишив батька, змарнував його спадщину, втратив і рідний
дім, і почуття власної гідності. Але надія на батьківське
прощення та його любов привела його назад – і блудний син
знов опинився серед своїх у рідній домівці.
Може, хтось із нас устиг наробити ще більше помилок у житті,
й тепер вирішив, що Небесний Отець не має до нього прощення.
Та Господь для того й посилає до нас Свого Сина, аби Той
запевнив: “Багато осель у домі Мого Отця” (Ін. 14:2),
- і пообіцяв: “Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб
де Я були й ви. А куди Я йду дорогу ви знаєте” (Ін.
14:3-4). Христос і сьогодні кличе нас у цю дорогу, нагадуючи:
“Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто,
якщо не через Мене” (Ін. 14:6).
Великий піст і є для нас, блудних Божих синів і дочок,
дорогою з Христом і в Христі. Ми виходимо на неї, примиряючись
зі своїм ближнім і перепрошуючи його за всі наші провини.
Ми йдемо через піст, звільняючись від тілесної пожадливости,
від пияцтва й обжерства, від невипинної балаканини, в якій
нищиться наша людська свідомість. Наші миті молитви стають
оазами перепочинку серед спекотної пустелі, на яку ми перетворюємо
свою життєву дорогу вогнем невгамовних амбіцій, заздрощів,
пристрасних почуттів. Живлющою криницею серед життєвого
шляху виринає єднання з Христом у таїнствах сповіді й причастя
Святих Таїн – у тому, що й становить найбільший скарб Великого
посту.
Великий піст ставить нас перед фундаментальною проблемою,
без розв’язання котрої ми не зможемо звільнитися від тягарів
своїх життєвих випробувань, – проблемою віри. “Вірою
Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину,
послухався та й пішов, не відаючи, куди йде”, - писав
апостол Павло (Євр. 11:8). І ми, Авраамові нащадки за вірою,
маємо піст як випробування, як гартування нашої віри. Віри,
що перевіряється справами любови й милосердя. Віри, котра
дає нам силу прощення й покаяння. Віри, виявленої в посиленій
молитві, у добровільному обмеженні їжі та розваг. Віри,
здатної протистояти спокусам і звабам цього світу.
Хай же у сяйві чистої Христової віри, серед урочистого
спокою, в лагідному порозумінні з ближніми простягається
перед нами дорога Великого посту – дорога до рідного дому,
де серед небесних осель нашого Отця чекає на кожного з нас
і своя затишна домівка.
І нехай перебуває на кожному з нас Його Господнє благословення!
† Ігор,
архиєпископ Харківський і Полтавський
Свято-Дмитрівська церква
м. Харків
9 (22) лютого р.Б. 2004. Прощена неділя
