РIЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

архиєпископа Харківського і Полтавського ІГОРЯ всечесному священству й побожним мирянамХарківсько-Полтавської єпархіїУкраїнської Автокефальної Православної Церкви

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Для багатьох із нас, дорослих людей, входження в Різдвяні свята створює неповторне відчуття повернення в дитинство. Хтось пригадує власний дитячий досвід вшанування Христового приходу в світ. Для когось символом Різдва стають радісно збуджені обличчя дітлахів. Інший же уявляє перед собою іконописний лик Спасителя – Немовлятка, покладеного у вифлеємські ясла.

І, можливо, саме це передбачили незбагненні для нас плани Божого Провидіння, коли у визначений час згідно зі старозавітніми пророцтвами в місті царя Давида, Вифлеємі, прийшов на світ від Пречистої Діви Марії Божий Син. Світові, котрий чекав був Месію як воїна, визволителя, борця, явлено було звичайне для людського зору Немовлятко, фізично немічне й позірно вразливе для будь-якої злої сили. Саме перед Ним, загорненим у пелюшки, з внутрішнім подивом схилилися східні мудреці, приносячи Дитяткові Ісусові царські дари – золото, ладан і миро. Його здивовано споглядали пастушки, котрі, почувши спів ангельських хорів, поквапилися до вертепу. Його перебування в світі засвідчила людству чудовно об’явлена зоря.

Всемогутній Господь у відповідь на благання людства про порятунок не тільки посилає нам Свого Єдинородного Сина як Спасителя світу. Бог дає нам в Ісусі знак, що має засвідчувати втрачені людською цивілізацією цінності – відкритість, безпосередність, довіру до іншого. Цим знаком стає беззахисне Дитятко.

Пізніше Христос навчатиме своїх учнів: “Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже. Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!” (Лк. 18:16-17). Для нас, сформованих технократичною цивілізацією, яка приймає за найвищі цінності економічну могутність, технологічний проґрес, життєвий успіх, володіння інформаційним простором, це виглядає вищою мірою наївно. Адже ми звикли керуватися в житті цілком іншими мотивами. Завжди й в усьому ми намагаємося пильнувати власних інтересів, ставлячись до інших людей залежно від того, наскільки вони вигідні для досягнення нашої практичної мети. Підкуп, замовлене вбивство, обман – усе це знаходить виправдання в нашому повсякденному житті. Навіть Церква виявляється втягненою в світські конкурентні змагання. Мірою її успіху ми починаємо вважати багатство храмів, близькість до влади, доступ до телебачення або преси. І для нас у євангельській історії приходу в світ Немовлятка Христа набагато більш зрозумілий цар Ірод, який хоче зберегти владу й позбутися конкурента, аніж Сам Господь, Наш Небесний Отець, з виявленою Ним незбагненною довірою до Його зіпсованого творіння.

Різдво Христове – унікальний час для роздумів над загубленими духовними цінностями та над нашими суспільними хворобами. Знов і знов вслухаймося в слова пророка Єремії, пригадані в Євангелії: “Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх...” (Мт. 2:18). Юдейський цар Ірод прагнув убити Месію – загинули ж звичайні людські діти. А сам Ірод згодом помер у жорстоких муках. Богоборництво ж бо завжди обертається жахливими втратами для самих богоборців. Життя всупереч Божому Провидінню перетворюється на ланцюг втрат і безглуздих страждань.

Нами пережито не один експеримент у подоланні суспільних проблем суто політичними або економічними засобами. Всі, хто народився в імперії зла, мусили б зробити для себе висновок із цієї останньої руйнівної спроби будувати сучасну вавилонську вежу на підмурках людської самовпевнености й примітивного ідолопоклонства вождям. Але суспільні хвороби сучасної України свідчать про невміння значної частини нашого народу належно аналізувати історичний досвід. Цинізм у ставленні до духовних цінностей, індивідуалістична зорієнтованість у повсякденному житті, авторитарні методи управління, - чи сумісне це все з декларованою пошаною до християнської традиції? Чи не перетворюємося ми на кримінальний світ, від якого поволі відгороджуються непрозорими кордонами сусідні народи? Чому ми ніби не помічаємо жахливої кризи родини, мільйонів убитих ненароджених українців, підміни духовного відродження його бездарною імітацією?

Різдвяне відчуття близькости до Немовлятка Христа несумісне з марнотною грою амбіцій. Як тільки Спаситель помітив у своїх учнів спроби мріяти про суспільний успіх, “взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене” (Мк. 9:35-36). Покладений у ясла Ісус вчить нас Своїм прикладом вищій цінності простоти, довіри, відкритости до болів і турбот світу. Він вчить нас не марнувати на кар’єристичних манівцях того, що мав кожен з нас – дарів дитячої безпосередности, чуйности й чистоти. І нехай це свято стане доброю нагодою відшукати втрачене й зустрітися з Христом у всій красі нашого природного дитячого дару причетности до Небесного Отця, на чий образ і подобу створений кожен із нас, дітей Божих.

Христос народжується! – Славімо Його!

 

архиєпископ Харківський і Полтавський

м.Харків

Свято-Дмитрівська церква

Різдво Христове 2003 / 2004 року