Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Святий апостол і євангеліст Матей, розповідаючи про народження Божого Дитяти та втечу Святої Родини до Єгипту, нагадав провіщення пророка Осії: "Із Єгипту покликав Я Сина Свого" (Мт. 2:15. Пор.: Осії 11:1). І, напевне, не в одного читача євангельського слова, знайомого зі старозавітніми передбаченнями, зринали в пам'яті видіння іншого великого провидця, Ісаї. Прозираючи в майбутнє крізь сотні років, пророк Ісая писав: "Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту, і серце Єгипту розтане посеред нього" (Ісая 19:1).
Країна рабства, сама згадка про яку викликала біль і скорботу в потомків Якова, стала для Спасителя Божого люду місцем порятунку від жорстокого юдейського царя... Тим самим Господь розкриває Своєму народові прихований сенс пережитих випробувань. Тягар ганебного рабства обертається для невільників благословенним засобом звільнення від гордині, братоненависництва, зради. Від усього того, що руйнує пам'ять про Бога, що плекає самовпевненість і споживацьку самообмеженість.
Як часто земні випробування стають для нас суворою школою, необхідною для пізнання власної немочі, зарадити якій може лише Господня допомога! Богонатхненний співець псалмів питає Творця: "Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?" (Пс. 43:25) і тут же сам відповідає: "Бо душа наша знизилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі..." (Пс. 43:26).
"Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?" (Пс. 43:25) Це питання знов і знов зринає в нашій свідомості серед земних турбот, розчарувань і потрясінь. Ми шукаємо справедливості - і не знаходимо. Ми голосуємо - та нас підступно обдурюють. Ми розраховуємо на захист - та виявляємося безборонними. Ми сподіваємося на заслужену винагороду - але зазнаємо нових ударів. Здається часом, що Господь залишив нас на поталу гнобителям.
Помилки, падіння, втрати - все, що складає рабський стан поневолення гріхом, - ось це і є наша країна рабства, наш Єгипет, до котрого прямує Месія. Сенс пережитого нами розкриється тоді, коли серед глибокої зажури в нашій свідомості зрине радісне відкриття Божої присутности посеред непроглядної ночі страждань. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти стан мудреців, котрі понад дві тисячі років тому зауважили крізь морок духовної ночі осяйні промені зірки над Віфлеємом.
Цього року різдвяні свята приходять в Україну посеред глибокої суспільної кризи. Зруйновані надії, ганебні конфлікти, тривожні передчуття гнітять суспільство. Не бачучи для себе перспективи на Батьківщині, мільйони українців залишають рідну землю. Серед тих, хто лишився, панує загальна апатія.
Та чи не так було й тоді, коли над палестинськими полями залунав ангельський спів: "Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!" (Лк. 2:14)? Божий Син прийшов не до переможців, а до рабів, до поневолених Римом народів, до зневірених у філософських шуканнях мудреців, - до людини, яка пересвідчилася в обмеженості власних засобів подолання кризи.
Месія прийшов у світ, щоб спасти нас від нашої власної слабкости. Від апатії, індивідуалізму, спокуси покладання надії на себе самого. Він знов повертається до поневоленої людської спільноти, щоб вказати нам шлях до країни спасіння, щоб зробити явною для всіх нікчемність земних фараонів. Немовлятко Христос засвідчує кожному з нас неповторну цінність людської особистості, простуючи через земні пустелі, аби знайти й порятувати заблуканих і зневірених. Він приходить, щоб піднести упокорених, винагородити покривджених.
Тож готуймо наші душі до Його приходу! Готуймо, як віфлеємські ясла, куди кладеться Боже Дитятко. Переживши ганьбу рабської залежности від влади людини, молімось про дар свободи - неоціненний дар Божої любови до Його творіння. Випробувавши гіркі наслідки слабкодухости й апатії, гартуймося до діяльного служіння Христу в світі через гідне втілення євангельського ідеалу в своїх повсякденних справах. Боронімо чистоту святої Христової Церкви від забруднення її людськими вадами й опанування цинічними шахраями. Перебуваючи в єгипетському полоні пристрастей, готуймося до відважного простування за нашим Спасителем до обіцяного краю Його Царства, де запанує євангельська любов.

Вітай, Ісусе, з чистої Діви вроджений,
Вітай нам, Боже, що в людськім тілі явлений.

Своїм смиренням з нас, грішних, здійми окови,
Щоб в серцях наших настала влада любови.
Христос народжується! - Славімо Його!

† Ігор,
архиєпископ Харківський і Полтавський
м.Харків
Свято-Дмитрівська церква
Різдво Христове 2002 / 2003 року